Бирючий острів 17-18 вересня 2011

Ярослав Козак, "Унікальна Україна"

До останнього дня не було впевненості, що ми туди попадемо.
Адже тур планувалось провести не так, як у травні - корабликом на кілька годин, а на два повних дні з проживанням на острові. Справа в тому, що Бирючий - частина Азово-Сиваського Національного парку, який знаходиться в структурі ДУСі. І крім природоохоронної діяльності (здебільшого, вона здійснюється на Сиваші), саме ділянка Бирючий острів виконує функцію "забезпечення прийому офіційних держаних делегацій".
І неофіційних :))

О п'ятій ранку прибуваємо поїздом до Мелітополя, здійснюємо закупку продуктів, вантажимо все в "Спринтер" і через дві години перед нами відкриваються заповідні заповітні ворота :)

Стада копитних перебігають дорогу просто перед машиною. Водій так і проїхав кілька кілометрів з увімкненою камерою.

Звірі залягли у траві. Поки ми рухаємось, у них немає ніякого бажання підніматись. Як тільки машина зупиняється - тікають.

В центральній частині острова (його довжина близько 24 км, найбільша ширина 5 км, «острів» насправді є півостровом, який вузенькою піщаною косою з’єднується з материком) – невеличке селище Садки, де постійно проживає 28 працівників заповідника. Довкола – штучний ліс, колись ці дерева обгороджували сітками, щоб олені їх не знищили. Тепер двометровим парканом обносять городи, щоб хоч якийсь мінімальний урожай зібрати - ну що тут виросте, на піску.

Поселяємось у двох будиночках. До наших послуг – кімнати, душ з гаряою водою, кухня, бесідки.

І камінні зали, але нас вони не цікавлять, бо ми спішимо на море.

 

Перше враження у всіх туристів приблизно однакове – шок.
На морі не просто ні душі, але навіть слідів немає!
Десятки кілометрів пляжів – всі наші. Море у вересні тут тепле, та й з погодою нам просто пощастило.

Ех, фотограф. Такі дівчата, а він креветок фоткає.

Після відпочинку на морі та обіду (яку шурпу тут готують!) старший єгер Філіпич везе нас на екскурсію. Ми запланували два виїзди на відкритій машині - в сторону маяка і в сторону в'їзних воріт, і таким чином оглянули майже весь острів.

Перша здобич фотографів – фазани.

Ось такі «курки» злітали у нас з-під носа, коли ми прогулювались у лісопосадці.

Вечірній час для екскурсій найкращий – у тварин вечірній прийом їжі, а вдень вони переважно відпочивають десь у холодочку.

Найчисельніша популяція – олень і лань, є також кулани і муфлони.

Светр з туристом – мрія кожного оленя :)

Самець. Готовий до спарювання, він вимазується в глині – це його «бойове забарвлення»

Типовий пейзаж – насадження дикої маслини. По научному – лох :)
Лох вузьколистий.

Наша група на крайній точці острова – поблизу Бирючого маяка.

Кордон Бухта. Поруч знаходиться причал, до сусіднього Генічеська трохи більше години ходу.

В північній частині острова – численні озерця із солоною водою. Тут дуже багато птахів, острів, так само, як і Сиваш – на перехресті міграційних маршрутів.

В центрі Садків – спостережна вежа, а тепер там ще й станція мобільного зв’язку. Ми піднялись, щоб зняти схід Сонця.

Так, це завжди неймовірні враження.

Кількість копитних на острові перевищує 6 тисяч голів, і невпинно зростає. Зрозуміло, що невелика територія не може їх прокормити, тому звірів відловлюють, і продають у заповідники, зоопарки, лісові і мисливські господарства. Головне, щоб не на м'ясо. Тут найдешевші ціни на оленів :)

Наш «улов». У нас була надзвичайно складна задача – на 13 туристів припадало 17 кілограмів риби.

Юшка готова.

Прощальний обід.

На зворотній дорозі ми заїхали на кордон Перебойня, де підстерегли оленів на водопої.
Тут до них можна підійти найближче – вони звикли, що на кордоні постійно є люди.

Прощання з морем. Ми повернемось наступного року.