Роман Маленков, "Україна Інкогніта"
Перші письмові згадки про Батурин відносяться до 1625 року. У період Визвольної війни місто було центром козацької сотні. А вже у 1669 році, завдяки рішенню гетьмана Дем’яна Многогрішного, воно стало столицею Лівобережної України. Фантастична кар’єра! Чому було обрано саме Батурин – пояснити важко.
Палац гетьмана Розумовського (1799-1803 рр.)
Наступним гетьманом у Батурині був Іван Самойлович. А вже після нього, у 1687 році своєю столицею місто зробив Іван Мазепа.
Іван Мазепа походив із роду дрібних українських шляхтичів з-під Білої Церкви. В молоді роки Іван Степанович отримав блискучу освіту: закінчив спочатку Києво-Могилянський, а потім Варшавський колегіуми. Деякий час був пажем у короля Яна-Казимира.
У 1669 році Мазепа поступив на службу до гетьмана України Петра Дорошенка. Гетьман часто доручав йому дипломатичні місії. Під час однієї з таких місій Мазепу схопили козаки гетьмана Лівобережжя Івана Самойловича. Сталося це у 1674 році. На той час Україна вже мала двох гетьманів на різних берегах Дніпра. Самойловичу сподобався слуга Дорошенка. Він запросив Мазепу до себе на службу. Іван Степанович без особливих вагань змінив одного господаря на іншого. Манеру приймати сторону сильнішого, або відмовлятись від сторони, яка не має значних перспектив, відмічає у Мазепі більшість істориків.
У Самойловича Мазепа з часом став довіреною особою, часто їздив до Москви, де познайомився із фаворитом царівни Софьї Василем Голіциним. У Голіцина він заслужив значну прихильність й під час змови козацької старшини проти Самойловича, інспірованої Голіциним та Софьєю, Мазепа сам став гетьманом спочатку Лівобережжя, а згодом і всієї України.
Іван Мазепа на купюрі 10 гривень (нового і старого зразка)
Через два роки Голіцин потрапив у опалу й був засланий до Сибіру. Але Іван Степанович знову прийняв правильний бік й не лише не втратив булаву, а й зробив своє становище значно міцнішим. Він став радником нового царя - Петра І, якому тривалий час служив вірою і правдою. Його навіть називали царським другом. Але в результаті перейшов на бік шведів. Чому так сталося? Існує багато причин й однією з головних слід вважати військову раду у Жовкві, на якій Петро І обговорював суттєві обмеження прав гетьмана та Малоросії.
В період гетьманування Мазепи відбувалося значне збагачення козацької старшини (як і самого гетьмана). Але одночасно сильно зростала економічна база України, а відповідно зміцнювався соціальний лад. За Мазепи Україна майже перетворилася в козацьку державу – настільки сильно зросли права її автономії.
Петро Перший на російській грошовій купюрі у 500 рублів
Сильно поліпшився економічно-соціальний стан, як в містах так і на селі (адже за Мазепи не відбувалося закріпачення селян). Розпочалася значне будівництво, не останню роль в якому відіграв сам Іван Степанович. За своє життя він збудував велику кількість храмів. Тому мені зовсім не зрозуміла анафема Мазепі, яку ще досі не відмінила Московська церква, а разом з нею і УПЦ МП. Ще й досі, наприклад, у Києво-Печерській лаврі виголошується анафема людині, яка вклала дуже багато у розбудову самої лаври. А робиться це за наказом кривавого напівбожевільного царя, який давно горить у пеклі (звичайно за наявності такого).
Значно розбудував Іван Мазепа свою столицю – Батурин. У місті з’явилося багато мурованих будинків. Місто обнесли новими валами. Також було укріплено великий замок, збудований ще за часів Многогрішного. Замок стояв на пагорбі над долиною річки Сейм. Він складався із високих дерев’яних башт з’єднаних високою дерев’яною стіною та оточений ровом з валом. В замку розташовувалася офіційна резиденція гетьмана. Але частіше Мазепа жив у меншому замку, який він звів у передмісті Батурина – Гончарівці. Тут в оточенні високих валів стояв триповерховий палац гетьмана.
Будинок Генерального суду (Будинок Кочубея)
Після так званої «зради» гетьманом Петра І квітучий Батурин було знищено повністю. Разом із захисниками міста російські війська вирізали усіх мирних мешканців (кілька тисяч стариків, жінок і дітей). Керував жорстокою розправою царський генерал Олександр Меншиков. Після руйнування, у місті залишились цілими буквально кілька будівель, серед яких був будинок генерального судді Кочубея та висока башта збудована Мазепою – Мазепин стовп. Цю башту розібрали наприкінці XVIII століття. Кажуть що з добутої цегли було зведено Воскресенську церкву.
Після руйнації Батурин тривалий час стояв майже безлюдним. З 1740 року він перебував у власності казенної палати. Але поступово життя у місті почало відновлюватись. Особливо коли Батурин став власністю останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Тоді сюди повернулась гетьманська резиденція, але всі адміністративні установи залишились у колишній гетьманській столиці – Глухові. У Батурині їх просто не було де розмістити.
Кирило Розумовський за рахунок Малоросійської військової казни збудував у Батурині великий палац та церкву. У місті налагодилось спочатку мануфактурне, а потім промислове виробництво. У перші десятиліття ХІХ столітті, за часів гетьманського сина, Андрія Розумовського Батурин перетворився на один із головних промислових центрів Лівобережжя. Але вже у 30 роки ХІХ століття розпочався занепад Батурина.
Палац гетьмана Розумовського (1799-1803 рр.)
В радянський період колишня гетьманська столиця перетворилася на селище. Зараз це місто районного підпорядкування..
У 1994 році в Батурині було утворено історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», до якого увійшли архітектурні та історичні пам’ятки. Насамперед це гетьманський палац – велична споруда, яка будувалася у 1799-1803 рр. за проектом видатного шотландського архітектора Чарльза Камерона. Щоправда в ті роки Розумовський вже гетьманом не був, тому палац будувався як графська резиденція. Палац збудували у стилі палладіанізму. Це чи не єдина така споруда в Україні. В основі цього стилю лежать строге дотримання симетрії, врахування перспективи та запозичення принципів класичної храмової архітектури античного періоду. Засновником цього стилю був італієць Андре Палладіо.
Палац був триповерховим. З боків до нього приєднувались напівротонди, а фасади були прикрашені з одного боку балконом, а з іншого лоджією та колонадами. За життя Кирила Розумовського палац так і не був добудований. А в 20 роки ХІХ століття його підпалили. Після того він тривалий час стояв без вікон та даху, облуплений та обгорілий. Але навіть у такому стані палац виглядав дуже велично.
Пам'ятники біля фортеці
У 1911-1913 роках тривала реставрація палацу Розумовських, але Перша Світова не дозволила її закінчити. Кілька спроб реставрувати будівлю було здійснено у радянський період. Але їх теж не закінчили.
Зараз палац вже відреставровано. У ньому музей. За своєю мистецькою цінністю палац Розумовських є одним з найкращих в Україні.
З двох боків від палацу, за існуючими кресленнями, відбудували два флігелі. На подвір’ї палацу розбито пейзажний парк.
Воскресенська церква - усипальня Кирила Розумовського (1803 р.)
Церковно-парафіяльна школа (початок ХХ ст.)
Єдиною спорудою, що збереглася у Батурині з часів Мазепи є будинок генерального суду, який на початку XVIII століття належав Василю Кочубею. З ним пов’язана трагічна історія кохання старого гетьмана Мазепи та доньки Кочубея, Мазепиної хрещениці, Мотрі. Історія ця коштувала Кочубею життя.
Під будинком збереглися великі підвальні приміщення, у яких колись були кімнати слідства і катувань.
Зараз у будинку Кочубея розташовано краєзнавчий музей. Навколо будинку розташовується старовинний парк. Також тут є пам’ятник бджоляру Петру Прокоповичу – винахіднику рамкового вулика, який жив неподалік від Батурина в селі Пальчики.
В центрі Батурина стоїть відбудована Покровська церква. Від церкви йде дорога, що веде до дерев’яної цитаделі Батуринської фортеці. Ця споруда є реконструкцією фортеці, але більшість фахівців називають її бутафорією – адже збудована вона для туристів й жодної архітектурної цінності не має. Поряд із цитаделлю стоїть пам’ятник батуринським гетьманам, який зображує Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепу, Пилипа Орлика та Кирила Розумовського.
Відбудована цитадель Батуринської фортеці
На території цитаделі стоять відбудовані у формах українського бароко будинок гетьмана, скарбниця та дерев’яна замкова церква. Тут же розташовано пам’ятник-хрест жертвам Батуринської трагедії 1708 року, встановлений у 2004 році.
На території цитаделі є оглядовий майданчик з якого відкриваються прекрасні краєвиди глибокої долини річки Сейм.
Поряд із цитаделлю знаходиться Воскресенська церква. Цю будівлю з однією банею та прибудованою дзвіницею, звели у 1803 році в стилі ампір. Вона стала усипальнею Кирила Розумовського. У радянські часи церква не діяла. 1927 року радянські чиновники від культури відкрили саркофаг Розумовського, забрали звідти коштовні речі, а склеп засипали землею. Відреставрували храм-усипальню зовсім недавно.
Поряд із церквою збереглася будівля церковно-парафіяльної школи. Зараз у будівлі Археологічний музей.
Відбудований будинок Мазепи
Пам'ятник Батуринській трагедії
Мальовнича долина Сейму
http://ukrainaincognita.com/khramy/baturyn
