Блог про найцікавіші місця України

Дерев'яні церкви зі списку світової спадщини ЮНЕСКО

30 вересня, '13

9-11 липня 2013 року відбувся прес-тур по дерев'яних церквах України, включених у Список світової спадщини ЮНЕСКО, який проводився за сприяння народного депутата України Юрія Дерев'янка. Партнером та організатором прес-туру виступила туристична компанія «Унікальна Україна».

 

Перед поїздкою "на об'єкти" відбулася прес-конференція за участю співавтора проекту включення українських церков у світову спадщину, провідного наукового спеціаліста інституту "Укрзахідпроектреставрація", кандидата історичних наук, дійсного члена УНК " ICOMOS", Слободяна Василя Михайловича та народного депутата України Дерев'янко Юрія Богдановича.

 

Як зазначив Василь Слободян, котрий був доповідачем на 37-й сесії ЮНЕСКО в Пномпені, номінація мала назву "Дерев'яні церкви Карпатського регіону в Польщі та Україні." Навколо цієї назви точилось багато суперечок, оскільки польські колеги вперто уникали ототожнення номінованих об'єктів саме з традиціями українського зодчества. Не вельми радісно сприймалось і включення у список двох церков Закарпаття, по причині що цей регіон ніколи не належав до Речі Посполитої. Зрештою, в результаті довгих дискусій та компромісів з'явилась назва "WOODEN TSERKVAS", на котру польська сторона якось погодилась. Що цікаво, компромісну назву підказала дочка одного з польських колег, яка працює у сфері охорони культурної спадщини Великобританії. Виявляється слово "TSERKVAS" є офіційно вживаним терміном серед українців Канади. Внаслідок поділу кордонів, після 2-ї світової війни, вісім номінованих церков опинились на території Польщі, а вісім на території України. Офіційно перелік нових об'єктів світової спадщини на території України виглядає наступним чином:

 Церква Ужок

1. Ансамбль пам’ятки архітектури 1745 р. церкви Собору св. Архистратига Михайла в с. Ужку, Великоберезнянського р-ну, Закарпатської обл.

Церква Ясіня

2. Ансамбль пам’ятки архітектури 1813-1824 рр. церкви Вознесіння Господнього (Струківської) в с. Ясіня, Рахівського р-ну, Закарпатської обл.

Церква Нижній Вербіж

3. Ансамбль пам’ятки архітектури 1808 р. церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижньому Вербіжі, Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл.

Церква Рогатин

4. Ансамбль пам’ятки архітектури 1598 р. церкви Зіслання Святого Духа в м. Рогатині, Івано-Франківської обл.

Церква Дрогобич

5. Ансамбль пам’ятки архітектури 1670-1678 рр. церкви св. Юра в м. Дрогобичі, Львівської обл.

Церква Жовква

6. Пам’ятка архітектури 1720 р. церква Пресвятої Трійці в м. Жовкві, Львівської обл.

Церква Потеличі

7. Ансамбль пам’ятки архітектури 1502-1600 рр. церкви Зіслання Святого Духа в с. Потеличі, Жовківського р-ну, Львівської обл.

Церква Матків

8. Ансамбль пам’ятки архітектури 1838-1902 рр. церкви Собору Пресвятої Богородиці в с. Маткові, Турківського р-ну, Львівської обл."

 

Що цікаво, вся робота по підготовці матеріалів для включення цих об'єктів у Список світової спадщини ЮНЕСКО проводилась... на ентузіазмі групи українських науковців та архітекторів, без жодної копійки державних коштів!  За чотири роки кропіткої праці наші ентузіасти добились того чого, скажімо, добились Прем'єр-міністр та Президент Словаччини своїми регулярними візитами в штаб-квартиру ЮНЕСКО! (об'єкт ЮНЕСКО "Деревяні церкви словацьких Карпат", 2008 рік включення у список)...

 

Юрій Дерев'янко наголосив що ця подія для України важливіша ніж відкриття  кількох нових металургійних комбінатів, оскільки в світі існує чимало країн, провідним сектором економіки для яких є туризм, а наявність об'єктів світової спадщини формує потужний туристичний потік. Водночас ЮНЕСКО покладає на державу відповідні зобов'язання. Про який туристичний потік може йти мова, якщо до деяких об'єктів дороги практично відсутні - зазначив народний депутат. Також Юрій Дерев'янко звернувся до журналістів з проханням висвітлювати цю проблематику, оскільки включення українських церков у Список світової спадщини це лише початок кропіткої та відповідальної праці. Адже через два-три роки державі доведеться звітувати перед ЮНЕСКО за виконання своїх зобов'язань...

 

Першим об'єктом, котрий відвідали журналісти, була церква Різдва Пресвятої Богородиці у с. Нижній Вербіж, поблизу Коломиї. Мальовничим Вербіжем протікає аж чотири гірські річки, а сама церква розмістилась на пагорбі, де раніше, ймовірно, стояв давній коломийський монастир, а після нього попередниця існуючої церкви (тут і далі інформація від Василя Слободяна).

На старому цвинтарі покоїться вельми непростий чоловік - Григорій Семонюк, котрий власними руками та на свої гроші у 1808-1810 роках збудував нову п'ятиверху церкву. Цікаво що на той час будівничому виповнилося 100 років. Помер майстер у віці 114 років, хоча замолоду вочевидь не раз ризикував життям, перебуваючи на "посаді" скарбника у ватазі Олекси Довбуша...

 

Взагалі, як влучно підмітила одна з київських журналісток, окрім наукових даних , кожна церква має одного або кількох місцевих шанувальників, котрі можуть розповісти багато цікавих та таємничих історій, які неминуче виникають навколо давніх святинь. Хоча важливі не лише історії, а й вогник в очах оповідачів - хранителів легенд...

 

Щоби потрапити до наступного об'єкту - церкви Вознесіння Господнього в селі Ясіня, довелося перейти  дерев'яним місточком через Тису. Це вже Закарпаття. За місцевою легендою церква побудована на місці каплички, зведеної гуцулом з галицького боку Карпат - Іваном Струком, котрий тут вимушений був залишити на зиму отару овець, у наспіх зведеній кошарі. Повернувшись сюди на весну зі здивуванням побачив що всі його вівці вціліли! Про дату побудови церкви свідчить різьблений напис на надпоріжнику - 1824 рік. Вище по схилу стоїть вишукана двоярусна дзвінниця, побудована у 1813 році. Цікаво що у 1926 році церква потрапила на поштову марку Першої Чехословацької республіки, а 1938 року на єдину поштову марку Карпатської України!

 

Хоча місто Рогатин багатьом відоме завдяки Насті Лісовській, або Роксолані,   в його історії є ще дуже багато відомих постатей та подій. Поблизу Рогатина виявлено два великих городища часів Білої Хорватії, а саме місто згадується ще у грамоті Папи Боніфація ІХ в 1390 році. Про заснування церкви існує легенда, що її побудовано на честь чудесного порятунку руської княжни. Проте щодо дати події існували певні суперечки, що й не дивно, бо це одна з найстаріших церков України. На сьогодні науковці схиляються вважати роком побудови церкви - 1598-й. Саме цю дату віднайшов на одній із стін мистецтвознавець Володимир Вуйцик.

 

Наступним об'єктом, передбаченим програмою прес-туру, була церква св. Юра в Дрогобичі. Але вже на шляху з Рогатина на Дрогобич згадалось застереження щодо наших доріг. Водій автобуса не встиг вчасно зреагувати на підступну яму і тріснула ресора. Поломку вдалося якось виправити, але графік маршруту був зірваний.

 

В Дрогобицькій церкві св. Юра увагою журналістів заволодів реставратор Левко Скоп, котрий наче зрісся з цим об'єктом і складає тепер його невід'ємну частину. На жаль програмою прес-туру не було передбачено знайомство з самим Дрогобичем, теж одним із найдавніших міст України, але вражень від самої церкви було предостатньо. Подібно багатьом іншим храмам, на місці нинішньої церкви стояли більш давні будівлі, а нинішня споруджена у другій половині ХVII століття. Про історію та достоїнства церкви св. Юра можна розповідати дуже багато.  Недарма ж вона в кінці ХІХ століття була внесена в реєстр пам'яток Австро-Угорської імперії. Але краще це все почути та побачити на місці.

 

Враховуючи проблему з автобусом та розташування двох наступних об'єктів, довелось групу трішки розділити. Кілька добровольців пересіло до мене в позашляховик і ми вирушили через Східницю і Турку на Ужоцький перевал, а більшість попрямувала автобусом у село Матків, що на Львівщині.

 

Дорогою на Ужок у моїх добровольців був подвійний "культурний" шок - від чудових карпатських краєвидів і повної відсутності дорожного покриття!

Вже на території Закарпаття дорога стала дещо кращою, а при дорозі нас очікував голова села Ужок, котрий і провів екскурсію місцевою дерев"яною "чорною перлиною". Саме село було колись заселене вихідцями з Галичини, після пошесті чуми, котра викосила все місцеве населення. За переказами врятувався лише один мешканець, котрий жив поблизу церкви. До речі, ключі від церкви вже понад півтора століття, а може й більше, зберігаються в найближчій до церкви хаті та передаються з покоління в покоління. Перша згадка про церкву на цьому місці датується 1631 роком, а теперішня збудована вже у 1745-му. На дзвінниці, на жаль покритій бляхою, зберігся старий дзвін, датований 1638 роком. Також голова показав кований металевий хрест на старому цвинтарі, котрий одного з експертів ЮНЕСКО вразив не менше самої церкви.

 

Дорогою назад, точніше напрямком котрий став дорогою лише на трасі Київ-Чоп, ми проїзджали через село Матків, де розташована церква св. Дмитра.

Колись село належало родині українських шляхтичів Матківських і відоме з 1520-х років. Теперішня церква постала у 1838 році, на місці де згоріла попередня. Цей храм вважається одним із найкращих зразків бойківського типу. Його ще в кінці ХІХ століття досліджували і описували знані тогочасні архітектори - Т. Обмінський, В. Січинський, В. Щербаківський та інші. Хоча після 2-ї світової війни церкву зачинили, громада нею продовжувала опікуватись. А в 1963 році споруда була внесена в реєстр пам'яток Української РСР.

 

Третій день прес-туру був присвячений ще двом львівським церквам, у Потеличах та Жовкві. Всю дорогу лив дощ, але як тільки ми наближались до об'єктів він раптово припинявся, а подекуди навіть проглядало сонечко.

 

Церква Зішестя Св. Духа в Потеличах одразу вразила своїм мальовничим розташуванням на пагорбі, що здійнявся над двома ставками. Саме містечко Потелич (спочатку Телич) отримало магдебурзьке право у 1498 році, а перша писемна згадка датується 1262 роком, коли, згідно Галицько-Волинського літопису, тут зупинявся король Данило. Заснування теперішньої церкви датується 1502-м роком. Як і церква в Маткові, після війни була зачиненою, але теж збереженою та доглянутою місцевою громадою. У 1959-1960-х роках тут провадились відновлювально-реставраційні роботи, а в 1963 році храм був також внесений в реєстр пам'яток Української РСР. Ще одне, але вже зовсім протилежне враження, справило кілька кілометрів того, що було колись дорогою, між містечком Рава-Руська та Потеличем. Один з операторів, котрому не "пощастило" проїхатись дорогою на Ужок, аж вискочив на ходу з автобуса щоби зафільмувати як той долає асфальтові хвилі.

 

Фінішував прес-тур у королівському місті Жовква. Бігло оглянувши центральну площу, Ратушу та зачинений на реконструкцію замок, ми прибули до церкви Пресвятої Трійці на Львівському передмісті. Перша будівля церкви на цьому місці датується 1601-м роком. Але, як і в деяких інших випадках, у червні 1719 року пожежа знищила цю будівлю разом зі всім передмістям. Вже наступного 1720-го року звели нову церкву, котру можемо оглядати й нині. Опис цієї, як зрештою і всіх інших церков, зайняв би багато часу і місця, але ще раз згадаємо давню народну мудрість: ліпше один раз побачити ніж сто раз почути!

 

Підсумки та висновки  кожен зробить для себе сам, звичайно після відвідин тепер вже офіційно унікальних об'єктів. Можна лише константувати що Україна отримала черговий кредит довіри. Чи поверне вона його, виконуючи вимоги ЮНЕСКО і одночасно заробляючи кошти на туризмі, чи розбазарить бюрократичними процедурами та хронічним браком коштів - незабаром побачимо. Як прозвучало на прес-конференції - звітуватись доведеться через 2-3 роки. А час біжить.

0 640
Розсилка оновлень на e-mail:

Каталог